ПОЛІССЯ
 
ПРО ПОЛІССЯ
 
ПОЛІССЯ ЗАПОВІДНЕ
 
ЧУДЕСА ПОЛІССЯ
 
ТАЄМНИЦІ ПОЛІССЯ
 
РЕКОМЕНДУЄМО


ДРУЖНІ САЙТИ


Код кнопки нашого сайту:

 
 
 

Пісенність Полісся

Полісся - територія з автохтонним східнослов'янським населенням, у минулому мінімально охопленим міграціями. Сьогодні це один "з найбільш архаїчних в етнокультурному відношенні регіонів слов'янського світу, що зберігає мовні, обрядові, фольклорні релікти минулих віків". Високий ступінь збереженості музичного фольклору дозволив етномузикологам виявити на Поліссі "історично найбільш ранні й, очевидно, кореневі традиційні форми пісенного мистецтва східних слов'ян". У 30-х рр. тут працювали видатні українські та російські вчені К.Квітка, Є.Гіппіус, З.Евальд, Ф.Колесса, протягом останніх 20-ти років проводиться фронтальне обстеження поліської традиційної музики в ході експедицій Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського (Київ), Львівської державної музичної академії ім. М.Лисенка та Культурологічної Міністерства з питань надзвичайних ситуацій.
Зібрані матеріали дозволяють виокремити у пісенній культурі Полісся три функціонально-стилістичні групи:
а) ранньотрадиційні наспіви (переважно приурочені до певних ритуалів),
б) традиційна (старовинна) лірика (неприурочені або умовно приурочені пісні),
в) мелодії пізньої традиції (їх можна хронологічно окреслити межами ХІХ-ХХ ст.). Найпотужніший пласт складають ранньотрадиційні наспіви - він є базовим для музичної стилістики цього регіону, тому заслуговує особливої уваги.

Ранньотрадиційні наспіви
Мелодії ранньої традиції мають витоки у культурі поганської доби, більшість їх закріплена за певними датами й термінами календарного обрядового циклу (Різдво, Великий Піст, Трійця, Купало, жнива тощо), пов'язана з оказіональними (наприклад, "викликання дощу" чи "відвертання хмари") та родинними ритуалами (хрестини, весілля, похорон).
Первісна функція таких наспівів - магічна: вони мали впливати на сили природи з метою підпорядкувати їх потребам людської спільноти, також регулювати соціальні відносини (наприклад, знешкоджувати чаклунів тощо).
Обрядовими діями відзначалися певні стани в житті природи, від яких залежав успіх вирощування врожаю: дні зимового й літнього сонцестояння (святки й Купала), кінець зими - початок весни, перехід від весни до літа (троїцький період), пора визрівання й збору врожаю (жнива). Періоди між сезонами вважалися перехідними, кризовими - в цей час відкривався кордон між двома світами й на "цьому світі" з'являлися представники "того світу". Їх спочатку з пошаною зустрічали (обряд "зустріч весни"), годували (обряди колядування, "водіння Куста"), визначений час співіснували з ними, а по закінченні транзитного періоду випроводжали ("проводи Зими", "проводи Русалок"), знищували атрибути перебування "предків" (спалювання "відьми" на Купала, розривання вбрання Куста). Кордон між світами повинен був знову закритися, а потойбічні сили мали відійти до місця свого постійного перебування.

На Поліссі "культ предків" був дуже розвиненим. Ще й сьогодні поліщукам, народженим у 1910-20-х роках, відома магія ритуального спілкування з померлими. Поліські жінки, які за щоденними турботами роками не вибирались за межі свого села, загубленого серед соснових борів й нескінченних боліт, в скрутну хвилину зверталися за допомогою до всевладних "дідів". Ті, як дізнаємося з фольклорних текстів, мешкали за хмарами й опікувалися живими родичами, навідуючись до них у певні дні:

Попуд лісом темна хмара, йа в тий хмарі мий батенько,
Попид хмарою ходить, із хмарою говорить:
- Ой хмаронько, ой мамонько, обийди чисте поле,
Моє дитьо в чистом полю, на чужому загону...
(співається у жнива, записано у 1984 р. в с.Дубчиці Зарічненського району Рівненської обл.)

…Гості мої жаданиї - батько й мати з України [у розумінні поліщуків - з далеких країв]
Вчора пізно приєхали, сьодні рано од'єщають, [нічні гості - померлі батьки жниці]
Од'єщавши приказвають: - Горуй, дитьо, горуй, дитки свої мали годуй…
(співається у жнива, записано у 1986 р. в с.Прикладники Зарічненського району Рівненської обл.)

Вийди, дєдоньку, та й на юлоньку. Приспів: Щодрий вечор, добрий вечор!
Послухай Того, хто в хмарці гуде, пчілоньки веде…
(щедрівка, записано у 1989 р. в с.Хоцунь Любешівського району Волинської обл.)

Одним з найвпливовіших способів спілкування з представниками "того світу" став обрядовий спів - надзвичайно голосне (на межі крику) виконання магічних пісенних заклинань. Разом із ритуальними акціями, що підсилювали їх дію, специфічним місцем і часом застосування обрядовий спів мав величезну силу - життєтворчу і руйнівну, залежно від того, на що був спрямований. Він використовувався не у всіх обрядах, а головним чином у тих, які у землеробських суспільствах пов'язуються з отриманням врожаю. Тому взимку, коли земля спить, голосного співу майже не чути, натомість у весняно-літній час інтенсив-ність обрядового співу різко зростає.

У східнослов'янських традиціях магічні календарні пісні виконувалися майже виключно жінками: ранньою весною - незаміжніми дівчатами, пісні троїцько-купальського циклу співали переважно дівчата й молодиці, влітку, у час визрівання хлібів - заміжні жінки виконували жнивні пісні. Єдина пора, коли у відправі ритуалів брали участь діти й чоловіки - це зміна старого й нового року. Початок річного циклу, що тепер припадає на Святки, відзначений "парадом" всіх основних статево-вікових і соціальних груп традиційного суспільства: це знаходить вираження у багатократності повторення ритуального обходу дворів колядниками різного складу - дітьми, дівчатами, хлопцями, чоловіками, заміжніми жінками - кожних зі своїм репертуаром.
Традиція ритуального спілкування з духами природи через спів-крик сформувала ориґінальні співочі тембри. Завдяки магічній функції наспівів специфічна манера їх виконання збереглася й дотепер: поліські ранньотрадиційні мелодії співаються грудним, дещо "дикуватим" тембром з блискавичними переключеннями голосу в головний регістр. Вони насичені акцентованими ритмами, мелодичною орнаментикою, специфічними вигуками. Магія колективного ритуального співу - злиття в єдиному унісоні яскравих жіночих голосів - справляє містичне враження як на виконавців, так і на слухачів. Чарує розмаїття тембрів, свіжість музичних інтонацій, майже не знаних навіть у професійних музичній традиції. У пізніші часи така манера знайшла використання і в ліричних мелодіях.
Визначити хронологічні межі формування мелодій найстаршого історико-стилістичного пласту практично неможливо, тим більше що процес їх усного, а значить - варіантного, оновленого відтворення на Поліссі подекуди триває і нині. Можемо лише відрізняти ранньотрадиційні наспіви від пісень новіших стилів за їх особливими музичними морфологічними характеристиками.

Основними морфологічними характеристиками ранньотрадиційних наспівів є типова музично-ритмічна формула (характерний для певного жанру ритмічний малюнок), відповідна їй силабо-ритмічна форма вірша, специфічні лади (звуковий об'єм вузького звукового діапазону - не більше 5-6 звуків, найчастіше - 3-4-и-звукові звукоряди), унісонно-гетерофонічна фактура (усі співаки виконують принципово одноголосну мелодію, але час від часу хтось з них тимчасово "відхиляється" на інші звуки, утворюючи варіант мелодичної лінії). До кожного такого формульного наспіву, як правило, долучається значна кількість поетичних текстів відповідної тематики. Нерідко діапазон сюжетів буває дуже широким - більше 50-ти на одну мелодію.
Таким чином нині, на початку третього тисячоліття на Поліссі зберігаються старовинні форми музикування, що мають у своїй основі світоглядні уявлення язичницьких часів. Елементи архаїчного світосприйняття простежуються у потребі поліських жителів відтворювати давні ритуали, пов'язані із землеробським календарем, супроводжуючи найважливіші з цих ритуалів співом. Подамо короткий огляд основних обрядових подій, типових для Полісся, та пов'язаних з ними пісень.

І.Клименко,
кандидат мистецтвознавства

 
НА ЗАМІТКУ
 
СТАТИСТИКА
 
 
   
 
         |       ПОЛІССЯ       |