ПОЛІССЯ
 
ПРО ПОЛІССЯ
 
ПОЛІССЯ ЗАПОВІДНЕ
 
ЧУДЕСА ПОЛІССЯ
 
ТАЄМНИЦІ ПОЛІССЯ
 
РЕКОМЕНДУЄМО


ДРУЖНІ САЙТИ


Код кнопки нашого сайту:

 
 
 

Архітектура Полісся

Народна архітектура - це своєрідна галузь культури народу, яка твориться не індивідуальним талантом професіонального архітектора згідно усталених стилістичних напрямків, а народними майстрами згідно традиційних світоглядних уявлень. Вони передаються від покоління до покоління у вигляді засобів творення споруд, функціонально необхідних для життєдіяльності. Штучно створений людиною мікросвіт цих споруд (на противагу зовнішньому природному макросвіту) формувався з урахуванням гармонійного поєднання елементів використання екологічних можливостей навколишнього середовища, особливо його природних ресурсів. Його життєздатність стверджувалася традицією, спадкоємними обрядово-ритуальними діями та конструктивними прийомами спорудження, опорядження, освячення та обживання.

Небезпека непізнаної, непідвладної людині, отже - ворожої стихії нейтралізувалася реальними та магічними діями, ритуалізованою системою обрядів. Свідченням цього є розвинута система обрядовості у традиціях поліщуків, пов'язана з вибором матеріалу, місцем і часом зведення споруди, її опорядження та обживання.
На етнічній карті України Полісся окреслене як своєрідний літопис її прадавньої народної дерев'яної архітектури. Ліс був присутній скрізь, він визначав навколишній простір та пейзаж, надихав поетичну душу поліщуків, спонукав використовувати свої безмежні можливості. Завдяки майстерному вмінню поліщуків освоювати лісові багатства краю, співіснувати в гармонії з рідною природою, постала архітектура Полісся. Вона є втіленням казкової поетичності архітектурних старожитностей, їхньої таємничості і монументальності. Спілкуючись з деревом, як із живою істотою, поліщуки уникали насилля над ним і намагались максимально використовувати будь-які його природні форми. Так, наприклад, розгалуження стовбурів надавалося для виготовлення стовпів "сох"; гакоподібну сучкуватість стовбура або його прикореневі відгалуження пристосовували як опорні елементи "какошниць", "куриць" для утримання дерев'яних елементів покриття "плах", "драниць" у влаштуванні архаїчних типів даху "закотом".
Народна традиція забороняла вирубування лісу у період його росту, тому рубали головним чином взимку, "коли дерево мертве". Встановлення опор "пнів" під стіни у неприродному положенні корінням вгору також було заборонено. Небажаним вважалося зведення нової споруди на місці зрубаного плодового дерева, оскільки це могло спричинити смерть дітей господаря майбутньої будівлі. Існували заборони і на вибір місця під нову споруду: поліщуки уникали "нечистих місць" (перехрестя доріг, стежок, руйновищ, де лишались старі "печища", місць загибелі або несподіваної смерті когось), де, згідно з традиційними уявленнями, ховалась нечиста сила, яка могла зашкодити майбутнім мешканцям.
Як виправдання-компенсацію за вчинений забудовником збиток (вирубування дерев, вилучення певної земельної ділянки), який міг спричинити смерть будівничих або господарів, поліщуки приносили духам природи своєрідну "будівельну жертву". Здебільшого це був "заклад" у вигляді хлібного зерна або шматків спеченого хліба, овечої вовни чи кількох монет. Ці "дари" вкладали у хрестоподібне заглиблення у кутовому з'єднанні перших вінців зрубу "підвалин" з метою захисту їх від можливого проникнення несприятливих, ворожих сил. Крім будівельної жертви предметами, поліщуки донедавна в окремих випадках приносили в жертву півня, кров'ю якого освячували підвалини. Таким чином підвалину (основу споруди) намагались оберегти від можливих шкідливих впливів. Вона повинна була залишатись цільною (не втратити жодної тріски) та неушкодженою (заборонялось грюкати по ній сокирою).
Намагаючись прихилити до себе життєдайну силу сонця, яка сприяла зростанню, примноженню добробуту, родючості, благополуччю, поліщуки кожний з етапів зведення нової споруди приурочували до моменту, коли сонце сходило ("росло", "прибувало"). А закінчували, коли воно заходило ("зменшувалось, починало йти на спад"). На схід орієнтували найсвятіший кут хати - "покуть"; до сходу, у напрямку покуті, клали найміцніший, найтовстіший кінець ("коренчак") стовбура першого вінця зрубної стіни "підвалини". При вивершенні даху ритуально-знакове деревце "вільце", "квітку" чіпляли також на крайні від сходу пари "лобових", "застольних" крокв.
При типологічній єдності північноукраїнського Поліського житлового комплексу на території його поширення виділялось декілька варіантів: два правобережних - центральний (києво-житомирський) та західний (волинський) і лівобережний - східний (чернігово-сіверський).

Т.Косміна,
кандидат історичних наук

 
НА ЗАМІТКУ
 
СТАТИСТИКА
 
 
   
 
         |       ПОЛІССЯ       |